35 років тому кияни вперше демократично обрали владу. Це сталося у 1990 році, ще до проголошення незалежності України. Саме тоді депутати Київради на чолі з Олександром Мосіюком підняли над столицею синьо-жовтий прапор, скасували військовий парад на честь жовтневої революції та розпочали українізацію освіти. Сьогодні, коли вибори знову відкладені через війну, згадати ці події — означає зрозуміти, чому Київ завжди задавав тон державності.
Київ без виборів
У неділю, 26 жовтня, в Україні мали б відбутися місцеві вибори. Але війна внесла свої корективи. В. о. голови Київради 1990 року Олександр Мосіюк переконаний, що навіть без виборів кияни мають нагадувати владі, хто є джерелом влади.
«Коли ми в 1990 році піднімали синьо-жовтий прапор над Києвом, то вважали, що піднімаємо його над усією Україною. Завжди мало значення, яка влада в Києві. Столиця задає напрям розвитку державності», – згадує Мосіюк.
За його словами, конфлікт між центральною та місцевою владою був завжди. Банкова намагалась контролювати Київ за всіх президентів — від Януковича до сьогоднішнього дня. «Коли під час Революції Гідності столицею керував ставленик Януковича Олександр Попов, то не було обраної громадою влади. Якби вона тоді існувала, можливо, не дійшло б до кровопролиття», – говорить Мосіюк.
Він згадує, що під час Помаранчевої революції мер Олександр Омельченко, попри критику, швидко став на бік киян. «Революція перетворилася на фестиваль, бо керував не призначенець, а обраний мер. Дуже важливо, щоб у столиці була влада, яку обрали самі кияни. Зі своїми негідниками вони розберуться самі», – підкреслює Мосіюк.
За його словами, столиця має не лише місцевий, а й стратегічний вплив: «Кияни можуть контролювати не лише місцеву, а й центральну владу. Коли потрібно — вони виходять із картонками і нагадують Банковій, хто тут справжнє джерело влади».
Як не повторити помилки минулого
На виборах 1990 року до Київради разом із Мосіюком потрапив Дмитро Табачник, який переміг у своєму окрузі з перевагою лише в 11 голосів. «Це був розумний російський шпигун, шовініст і українофоб. Якби він не пройшов тоді в Київраду, можливо, ми мали б на одного ворога менше», – каже Мосіюк.
Він наголошує: вирішальне значення має явка виборців. «Табачник переміг завдяки голосам одинадцяти киян. Це доказ того, що кожен голос має вагу. Молодь має приходити на вибори, бо саме вона формує демократичне майбутнє держави», – зазначає він.
Мосіюк вважає, що класичні методи політичних кампаній залишились у минулому: «Поїзд пішов. Замість гречки, газет і бордів треба працювати з молоддю через соцмережі, нейромережі та інструменти штучного інтелекту. Це новий політичний фронт».
Перші демократичні вибори у Києві
У 1990 році Київрада налічувала близько 280 депутатів. Вибори проходили виключно за мажоритарною системою у два тури. Щоб перемогти, кандидат мав отримати понад 50% голосів. «Гроші тоді не вирішували нічого, бо великого бізнесу не існувало. Мій виборчий бюджет становив близько $200. Головне було чесно говорити з людьми», – згадує Мосіюк.
Він йшов у депутати від організації «Зелений Світ», бо після Чорнобиля екологічна тематика боліла кожному. Його програма включала розвиток міста за генпланом, екологічну безпеку і, головне, суверенність України. «Я казав: українські хлопці мають служити в українській армії. Люди це підтримували», – розповідає він.
Як Київрада підняла синьо-жовтий прапор
Після виборів 1990 року Київрада прийняла історичне рішення – підняти над Києвом прапор України. «Це було перше політичне рішення. Верховна Рада вже ухвалила Декларацію про державний суверенітет, але Союз ще існував», – каже Мосіюк.
Комуністи чинили шалений опір. Вони пропонували замінити прапор «на малиновий козацький», влаштовували дискусії, щоб затягнути процес. Але президія Київради все ж ухвалила рішення. «Коли ми піднімали прапор, у дворі стояли спецпідрозділи міліції в повному спорядженні. Будь-яка провокація могла перетворити це на сутичку», – згадує Мосіюк.
За його словами, тодішній начальник міліції Володимир Шапошник порадив провести церемонію після 19:00, щоб уникнути транспортного колапсу. «Він не демонстрував патріотизму, але діяв розумно. Коли сказав, що готовий виконувати наші рішення, ми зрозуміли, що можемо діяти», – розповідає Мосіюк.
Близько 19-ї години він підняв прапор над Київрадою. «Поруч стояли священники, лунала молитва, люди плакали. Це був справжній історичний момент. На Хрещатику зібралося близько 200 тисяч людей», – пригадує він.
День прапора та політичні ігри
Прапор над Києвом замайорів 24 липня, але День прапора офіційно святкують 23 серпня. «Це сталося з подачі Медведчука, який у 2000-х запропонував цю дату Кучмі. Насправді 24 липня – це день, який мають пам’ятати кияни. Саме тоді ми підняли прапор над столицею», – пояснює Мосіюк.
Ленінопад і українізація шкіл
Після невдалого путчу ГКЧП Київрада ухвалила рішення демонтувати пам’ятник Леніну. «Це був справжній трилер. Попри спротив, ми все ж зняли монумент. Виконання доручили Олександру Омельченку. Він організував будівельників, японський кран, і Леніна розрізали на частини», – згадує Мосіюк.
Тоді ж Київрада скасувала військовий парад до річниці жовтневої революції. «Ми розуміли, що будь-який парад може закінчитися кров’ю. Тому перенесли його на площу Перемоги. Це був наш маленький дипломатичний трюк», – пояснює Мосіюк.
Ще одним історичним рішенням стало переведення шкіл і дитсадків Києва на українську мову навчання. «Я підписав розпорядження, можливо, формально не мав на це права, але зробив. І це виконали. Величезна заслуга в цьому належить депутатці Світлані Лі – українці корейського походження. Вона допомогла українізувати освіту столиці», – розповідає він.
Якою має бути влада Києва під час війни
Мосіюк переконаний, що сьогоднішня влада столиці повинна діяти не заради політичних рейтингів, а заради безпеки держави. «У 1990 році ми боролися за незалежність. Сьогодні головна цінність – нацбезпека. Київ має дбати про бомбосховища, освіту, культуру, оборонні навички молоді. Бо без цього не буде держави», – підсумовує він.
«Наша історія – це питання безпеки. Те, що ми зробили 35 років тому, мають знати всі. І влада столиці має діяти так, щоб через 35 років про неї згадували з гордістю», – додає перший демократичний керівник Київради.
Залишити коментар