Європейські столиці опинилися перед реальністю, до якої ще кілька років тому ставилися як до неможливої: позиція Дональда Трампа дедалі більше відштовхує союзників і водночас наближає Кремль до здійснення давньої мрії про розкол Заходу.
Про це свідчить атмосфера у конфіденційних розмовах європейських лідерів, котрі дедалі частіше обговорюють не лише ситуацію на фронті в Україні, а й власну залежність від Вашингтона. І дедалі частіше — із тривогою.
1 грудня канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент України Володимир Зеленський, його французький колега Еммануель Макрон, глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та прем’єрка Данії Метте Фредеріксен зібралися на закриту телеконференцію. Розмова була відвертою. Місцями — невеселою.
Обговорювали російські просування на фронті та новий тиск Білого дому на Київ щодо мирної угоди з Москвою. Атмосфера була напруженою. Моментами — безпорадною.
“Який наш план Б?” — запитала Фредеріксен.
Відповіді не знайшлося. За даними отриманого протоколу, європейці дедалі частіше визнають: вони не впевнені, що США лишаються їхнім союзником у звичному сенсі. Навіть якщо публічно говорять інакше.
Коли Макрон зустрівся із Зеленським у Парижі, він офіційно привітав зусилля американської адміністрації: мовляв, Вашингтон прагне завершити війну. Та у вузькому колі оцінки звучать більш різкі.
Європейські лідери, за їхніми ж словами, вже не вірять, що підхід Трампа до України визначається небажанням витрачати гроші. Ні. Після оприлюднення 4 грудня нової стратегії національної безпеки стало зрозуміло: це ідеологія. Ідея, яка допускає право сильних силою змінювати кордони.
“Надмірний вплив більших, багатших і сильніших націй є вічною істиною міжнародних відносин”, — зазначено в документі.
У Європі цю фразу прочитали недвозначно: стратегія небезпечно повторює погляди Кремля. Особливо ту їх частину, де йдеться про відмову від політики розширення НАТО та загальний скепсис щодо ролі альянсу.
Тон американського президента щодо європейців описують як різкий. Нерідко — принизливий. Старий континент у його оточенні називають “дисфункціональним” і таким, що перебуває у “тотальному занепаді”.
У результаті виграє той, хто й прагнув цього десятиліттями.
Путін. Він отримує розмови на рівних. Без європейських заперечень. Без координації. Без опору.
Для Кремля це — мрія, яка поступово стає реальністю.
Європа, визнають автори аналітики, зможе встояти лише за умови, що стане достатньо самостійною для протистояння Росії. І не менш важливо — перестане покладатися на Вашингтон у критичних питаннях безпеки.
Мерц на нараді сказав прямо:
“Вони грають в ігри як з вами, так і з нами”.
Проблема в іншому. Європейські держави, хоча й розуміють потребу у власній стратегії, так і не зважилися діяти. Вони бояться відкрито конфліктувати з США. Бояться брати на себе повну відповідальність за захист. Бояться навіть використати власну економічну силу на повну.
Та у підсумку слабкість лише посилює позицію Трампа.
І робить континент вразливішим.
Американські експерти тим часом нагадують: справжній геополітичний виклик для Вашингтона — не в Європі.
“Сильна Європа стабілізує світовий порядок і має стримуючий ефект як на Росію, так і на Китай”, — наголошує аналітикиня CSIS Емілі Хардінг.
Питання лише в тому, чи наважиться Європа бути сильною.









Залишити коментар