Новий сезон популярного шоу «Зважені та щасливі» на телеканалі СТБ, який вийшов після шестирічної перерви, спричинив гучну хвилю критики. Глядачі і блогери звинувачують творців у жорстокості та ігноруванні психологічних травм учасників, особливо в умовах війни та колективного стресу.
Попередні сезони шоу були справжньою подією для мільйонів українців. Учасники скидали десятки кілограмів, переживали емоційні трансформації, а фінальне зважування ставало телевізійним святом. Але цього разу замість натхнення суспільство побачило, що за «чудесними перевтіленнями» стоїть психологічний тиск, небезпечні фізичні навантаження і відсутність реальної підтримки.
Вже перші випуски 10-го сезону викликали шквал обговорень у YouTube. Глядачі вказували, що учасників із великою вагою змушують виконувати надмірні фізичні завдання, які можуть зашкодити здоров’ю. Символічним став випадок В’ячеслава Грабового, який прийшов на шоу з вагою 195 кг і поскаржився на біль у грудях після велоестафети. Попри це, ведучі звинуватили його у «жалі до себе».
«Зважені та щасливі» – це адаптація американського формату The Biggest Loser. З 2011 року проєкт збирав величезну аудиторію, але з кожним роком конкурси ставали дедалі екстремальнішими. Після 9-го сезону у 2019 році шоу зникло з екранів, а у 2025-му повернулося – вже у воєнній Україні, де контекст і причини зайвої ваги стали зовсім іншими.
Колишній учасник першого сезону, ексхокеїст Микола Ворошнов, став уособленням історії, якою шоу мало б пишатися. Він схуд із 180 кг до атлетичної форми, служив у батальйоні «Донбас» під позивним «Канада», пережив війну, але через стрес і втрату побратимів знову набрав вагу. Попри це, він продовжив боротися – тепер уже не на телешоу, а на фронті. Його історія показує, що реальне життя не має нічого спільного з телевізійними «зважуваннями».
Не менш показовим є випадок Андрія Марнауза, який у другому сезоні схуд і одружився з іншою учасницею, Мартою. Пара стала символом «щасливого фіналу», але згодом розлучилася, а Андрій знову набрав вагу. Марта ж перетворила свій досвід у власний блог про правильне харчування. Ці історії демонструють, що схуднення без психологічної роботи не дає сталого результату.
Особливо гостро глядачі відреагували на випробування, проведене Дмитром Карпачовим. Під час експерименту «кімната заїдання проблем» учасників закрили у прозорі куби й засипали їжею – варениками, солодощами, піцою, заливаючи коньяком. Один із них, Андрій з Маріуполя, який втратив дім і бізнес, опинився під потоком їжі після слів про власний біль. Ця сцена викликала обурення: глядачі назвали її приниженням і знущанням з людей, які пережили травму війни.
Психологиня Олена Шпундра пояснює: формат шоу застарів. «Ідея “переможи або помри”, запозичена зі США, у реаліях війни виглядає жорстоко. Нам потрібні формати підтримки – групова терапія, розмови про тіло, робота з фахівцями, а не покарання їжею», – зазначає вона. За її словами, під час війни компульсивне переїдання – не слабкість, а механізм виживання в умовах постійного страху і втрат.
Дійсно, сьогодні українці живуть у стані хронічного стресу: втрата близьких, домівок, бізнесів і відчуття безсилля викликають тривогу. У таких умовах, кажуть експерти, головне – не схуднути, а навчитися дбати про себе. Психолог з розладів харчової поведінки і дієтолог Юлія Крілик пояснює: «Перший крок до відновлення – налагодити режим харчування. Людину треба нагодувати, а не карати обмеженнями». За її словами, більшість нападів переїдання спричинені не стресом, а банальним недоїданням.
Юлія Крілик радить застосовувати «план харчування Марші Геррін» – три основні прийоми їжі і два перекуси. Це допомагає стабілізувати рівень глюкози і відновити чутливість до відчуття голоду й ситості. Важливо також включати «їжу для радості» – солодке чи улюблені страви в невеликій кількості, щоб не створювати ефект заборони.
«Коли людина дозволяє собі їсти все, але в межах балансу, вона перестає зриватися. Почуття провини за їжу може бути лише тоді, коли ти її вкрав», – каже фахівчиня. Вона також наголошує: головна мета – не вага, а стабільні стосунки із власним тілом.
Під час війни лікування розладів харчової поведінки вимагає особливої делікатності. Людина, яка втратила дім чи близьких, не може «просто взяти себе в руки». Тому психологи працюють не над швидким результатом, а над розвитком навичок емоційної регуляції. «Якщо з десяти разів людина зможе п’ять разів зупинити напад переїдання – це вже успіх», – підсумовує Крілик.
Глядачі у коментарях до шоу з цим погоджуються: «Учасникам потрібна допомога психологів, а не покарання», «Ці люди не слабкі – вони травмовані». І справді, у країні, де біль і тривога стали частиною життя, формат «змагання за стрункість» виглядає безжально архаїчним. Сьогодні суспільству потрібні не «зважені та щасливі» – а просто живі і підтримані.
Залишити коментар