Нова Стратегія національної безпеки США стала для Європи холодним душем. Те, що ще вчора списували на політичний темперамент Дональда Трампа, сьогодні оформлено у чітку доктрину.
Америка другої каденції Трампа більше не приховує неприязні до Євросоюзу і готовності тиснути на нього системно. Європейські аналітики констатують: ілюзії про рівноправне партнерство зруйновані, а часу на реакцію залишається дедалі менше.
У європейських столицях дедалі частіше звучить гірке визнання: ЄС не лише не зумів захистити власну автономію, а й обрав шлях поступок.
Саме таку оцінку дають Маттіас Маттійс та Наталі Точчі, аналізуючи перші місяці повернення Дональда Трампа до Білого дому у січні 2025 року.
Перед Європою був вибір. Жорсткий спротив або мовчазна згода.
Погрози тарифами, ультиматуми щодо оборонних витрат, зневага до демократичних стандартів – усе це створювало момент істини. Проте, замість колективної відповіді, ЄС та навіть країни поза блоком, зокрема Велика Британія, зайняли позицію покори.
“Замість того, щоб наполягати на переговорах зі США як рівноправним партнером або відстоювати власну стратегічну автономію, європейські лідери рефлекторно обрали шлях поступок”, – наголошують автори.
Найболючіше це проявилося в обороні. Європа здатна мобілізувати ресурси, але не бажає цього робити для власної безпеки.
Під час пандемії Covid-19 ЄС спромігся акумулювати понад 900 млрд доларів. Для захисту від зовнішньої агресії – лише близько 170 млрд. Цей контраст, на думку експертів, свідчить не про нестачу грошей, а про нестачу амбіцій.
Паралельно зростає вплив ультраправих партій, що ще більше паралізує спільні рішення.
Не менш руйнівною стала й торговельна політика. Європа, яка звикла вважати себе економічним гігантом, виявилася роз’єднаною.
Німецькі автоконцерни Volkswagen, Mercedes-Benz та BMW вели окремі переговори з адміністрацією Трампа щодо автомобільних тарифів. Брюссель увімкнувся лише наприкінці літа 2025 року.
“Після місяців паралічу ЄС погодився на 15% тарифів на більшість експортних товарів – більше, ніж змогла вибороти Велика Британія”, – зазначають автори.
Офіційне пояснення було простим: відповідь ударом у відповідь лише зашкодить європейським споживачам і може спровокувати гнів Трампа.
У Брюсселі побоювалися найгіршого – виходу США з НАТО або зменшення підтримки України.
Ціна цієї обережності виявилася високою і в ціннісному вимірі. Упродовж 2025 року представники адміністрації США відкрито втручалися у виборчі процеси в Німеччині, Польщі та Румунії.
Реакція Євросоюзу була мінімальною. Мовчанням відповіли й на історію з розслідуванням щодо соцмережі X.
Єврокомісія ще у 2023 році запустила механізми Закону про цифрові послуги, звинувачуючи платформу у поширенні прокремлівських наративів та маніпулятивних алгоритмах. Проте згодом тон змінився.
“Брюссель дедалі чіткіше сигналізує про перевагу діалогу над санкціями”, – підкреслює автор.
На цьому тлі вирізняється так звана “коаліція охочих”, що взяла на себе тягар підтримки України.
Її учасники демонструють сталі поставки озброєння, довгострокові зобов’язання та спільні програми навчання. Вони виходять з простого розрахунку: без оборони України не буде безпеки Європи.
Проте навіть тут існує заборонена тема.
Ядерне стримування.
Французького та британського потенціалу недостатньо, а європеїзація ядерної парасольки відкриває низку дилем:
- хто і як фінансуватиме розширення потенціалу;
- хто ухвалюватиме рішення про застосування;
- як забезпечити звичайну військову підтримку ядерних сил.
Паралельно Європа змушена боротися з новою енергетичною пасткою.
Замінивши залежність від російського газу залежністю від американського СПГ, ЄС лише змінив вектор уразливості. Експерти радять розширювати коло партнерів – від Близького Сходу до Північної Африки.
Тріщини у фасаді європейської єдності стає дедалі важче ігнорувати
4 грудня адміністрація Трампа оприлюднила нову Стратегію національної безпеки США. Для багатьох у Європі вона прозвучала як вирок старій системі Заходу.
Реакція була показовою. Кілька днів тиші.
Аналітики зауважують: документ демонструє зневагу до Європи і концентрується не на Росії чи Китаї, а на “цивілізаційних” проблемах континенту – міграції, демографії, свободі слова.
“Адміністрація Трампа відкрито заявляє, що не стоятиме осторонь, поки Європа стає невпізнанною”, – йдеться у матеріалі.
США фактично декларують підтримку ультраправих партій, які вважають союзниками у боротьбі з Брюсселем.
Це збігається з інтересами Кремля. Не дивно, що у Москві нову стратегію зустріли схвально.
На цьому тлі тиск на Україну лише посилюється. Вашингтон схиляє Київ до перемир’я на умовах, вигідних Москві, не пропонуючи реальних гарантій безпеки.
У Європі дедалі частіше говорять про небезпечну суперечність: головний союзник більше не приховує симпатій до опонента.
Втручання США у європейські вибори стає системним, вважають у Deutsche Welle. Підтримку отримують сили, здатні послабити європейську інтеграцію.
Перші ознаки цього вже помітні. Угорщина відкрито відмовляється виконувати спільні енергетичні рішення ЄС, посилаючись на підтримку з боку Вашингтона.
Аналітики прогнозують: таких випадків побільшає, а кожен з них підриває саму суть європейського проєкту.
Експерти нагадують: у новій Стратегії безпеки США Росія навіть не названа противником, хоча американська розвідка визнає її постійною загрозою.
Це – небезпечний сигнал.
Висновок для Європи звучить жорстко. Вона має ресурси, але бракує рішучості.
Використання заморожених російських активів для підтримки України могло б стати не лише практичним, а й символічним кроком.
Бо питання вже не в Трампі. Питання в самій Європі.
І в тому, чи стане 2025 рік черговою сторінкою історії – або її некрологом.
Залишити коментар