Це мала бути історія про підтримку українців, які втратили домівки через війну. Але на практиці вона перетворилася на чергову ілюстрацію того, як навіть благородна ініціатива може перетворитися на майданчик для сумнівних схем та завищених цін.
Навесні в Україні налічувалося близько чотирьох мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Лише за перші три місяці 2025 року ця цифра зросла ще на 188 тисяч. Тисячі людей, які виїжджають із прифронтових регіонів, потребують житла. Держава разом із міжнародними партнерами намагаються вирішити цю проблему, але поки що результат нагадує радше хаос і старі корупційні практики, ніж системний підхід.
Житомир став одним із перших міст, де розпочали зведення житлового комплексу для переселенців за підтримки Європейського Союзу. Згідно з планом, дах над головою мали б отримати 116 родин. Але вартість будівництва викликає більше запитань, ніж відповідей — ціна одного квадратного метра тут вища, ніж у деяких преміальних житлових комплексах Києва.
Квартири для переселенців — але не для всіх
Станом на сьогодні в Житомирі проживає понад 12 тисяч переселенців. Більшість із них змушені орендувати житло або мешкати в гуртожитках. У черзі на отримання соціальних квартир перебувають майже 450 сімей — понад тисяча осіб. Влада вже реалізувала кілька проєктів: відремонтувала гуртожиток на вулиці Отаманів Соколівських, збудувала модульне містечко у Вересах, облаштовує нове житло на Домбровського. Але цих кроків недостатньо — потреби значно перевищують можливості.
Європейський проєкт, українські реалії
Житомир увійшов до шістки міст, де соціальне житло для ВПО будується за кошти ЄС. Проєкт координує НЕФКО — міжнародна фінансова організація, яка фінансує українські муніципальні ініціативи через гранти та пільгові кредити. На провулку Червоному планують звести чотири будинки на 116 квартир для понад 400 людей. Загальна вартість — близько 500 млн грн.
Будинки обіцяють зробити енергоефективними: із сонячними панелями, твердопаливною котельнею, інклюзивними квартирами на перших поверхах і сховищем для мешканців. Та попри амбітні плани, станом на вересень 2025 року виконано лише 53% робіт. Керівник міського управління капбудівництва В’ячеслав Глазунов визнає, що завершити до дедлайну не встигнуть — роботи триватимуть до кінця року.
Хто стоїть за будівництвом
Головним підрядником стала компанія «АртХаус», що належить родині Боблів — добре відомій у житомирському будівельному середовищі. У березні 2024 року фірма отримала два контракти на майже 310 млн грн. У цю суму входять будівельні роботи, частковий ремонт і меблювання квартир. Згодом вартість контрактів знизили на 18,5 млн грн — офіційно через «скорочення обсягу робіт».
До війни родина Боблів керувала компанією «Зодчество ЛТД», яка регулярно вигравала міські підряди та навіть отримувала нагороди від мера Сергія Сухомлина. Після того, як «Зодчество ЛТД» потрапило в поле зору правоохоронців через кримінальні провадження, на її місце вийшов «АртХаус» — із тими ж керівниками, тією ж адресою та навіть спільними об’єктами. Фактично, це одна й та сама будівельна група під різними вивісками.
Тендери з “умовами для своїх”
Оскільки фінансування надходить від міжнародних партнерів, тендери проводили за правилами НЕФКО. Але ключові рішення ухвалювала міська влада. Серед п’яти учасників переміг «АртХаус» — запропонувавши найнижчу ціну. Єдиним конкурентом у межах бюджету був «ЕлітБуд-1», з яким у «АртХаусу» вже раніше були спільні фінансові зв’язки.
Цікаво, що паралельно міськрада проводила ще один тендер — уже на роботи, профінансовані з місцевого бюджету. І знову виграв «АртХаус». В умовах цієї закупівлі містилася дискримінаційна вимога — надати акт відвідування будмайданчика, підписаний замовником. Без цього документа компанію могли відхилити. Фактично, це дозволяло владі самій визначати, хто братиме участь у торгах, а хто — ні.
Націнки, що дивують
Журналісти проаналізували кошториси і виявили суттєві розбіжності між ринковими цінами будматеріалів та тими, за якими закуповував «АртХаус».
- Плити з мінеральної вати обійшлися по 683 грн/м², тоді як у магазинах вони коштують 525–562 грн. Переплата — до 380 тис. грн.
- Бетонні блоки закупили по 2 895 грн за штуку, хоча «Ковальська» продає їх по 2 235 грн, а «Алекс груп» — по 1 807 грн. Переплата — до 570 тис. грн.
- Вікна встановили по 6 377 грн/м², тоді як місцеві виробники пропонують від 4 200 до 5 000 грн. Переплата — ще близько пів мільйона.
Загалом на трьох позиціях різниця перевищує 1 млн грн. А загальна потенційна переплата може сягати 5 млн. У міській раді пояснили: підрядник сам формує ціни, базуючись на власній аналітиці. У НЕФКО ж зазначили, що кошторис пройшов державну експертизу. Втім, за даними Dozorro, така експертиза не перевіряє реальні ринкові ціни — лише загальну обґрунтованість витрат. Тобто фактично ніхто не перевірив, чи відповідають ціни дійсності.
Міські гроші — теж під питанням
Подібна ситуація і з роботами, профінансованими з міського бюджету. «АртХаусу» вже сплатили понад 36 млн грн. І тут виявили завищення: бетон замість 2 400–2 550 грн продавали по 3 621 грн, а чавунні люки — по 10 тис. грн, тоді як ринкова ціна становить 6–7 тис. грн. Тільки на цих позиціях переплата перевищує півмільйона гривень.
Ціна “соціального люксу”
Загальна вартість проєкту становить 485 млн грн. Якщо відняти витрати на унікальні елементи — укриття, котельню, сонячні панелі — залишається 463 млн. Поділивши цю суму на площу квартир (6,8 тис. м²), отримаємо 68 тис. грн за квадрат. Для порівняння — у Житомирі квартири в ЖК «Grand City Dombrovskyi» із ремонтом продають по 65 тис. грн/м², а у Вінниці чи Одесі — навіть дешевше. У Києві, у престижному Печерському районі, преміальні новобудови коштують приблизно стільки ж.
Голова житомирського відділення Асоціації рієлторів України Наталія Мелай підтверджує: середня ринкова вартість житла в місті з ремонтом — близько 57 тис. грн/м². Отже, квадрат соціального житла обходиться дорожче, ніж ринкове житло з меблями і технікою навіть у більших містах.
Ідея, що перетворилася на проблему
Проєкт, який мав би стати прикладом гуманності, виявив системні хиби української бюрократії. Підряд отримала компанія, пов’язана з місцевою владою. Тендерні умови фактично обмежили конкуренцію. Будівництво затягується, а контроль за коштами — мінімальний. І все це відбувається під егідою «допомоги переселенцям».
Житомирський кейс — показовий. Він демонструє, що навіть європейське фінансування не гарантує прозорості, якщо перевірка залишається в руках тих, кого слід контролювати. І поки сотні родин чекають на житло, на їхніх квадратних метрах продовжують заробляти ті, хто давно відчуває себе «своїм» у міській раді.
Залишити коментар