Партія «Слуга народу», яка колись здобула безпрецедентну більшість у Верховній Раді, нині стрімко втрачає свою силу. Колись «монолітна» фракція, що дозволяла Володимиру Зеленському ухвалювати будь-які рішення без потреби домовлятися з іншими, сьогодні дедалі частіше змушена шукати підтримку на стороні. Хто рятує монобільшість від краху – з’ясували аналітики руху «Чесно».
У 2019 році «Слуга народу» вперше в історії України самостійно сформувала парламентську більшість – 254 депутати. Це дало змогу президенту та його команді реалізовувати політику без компромісів. Проте шість років потому ситуація змінилася: із фракції пішли 45 нардепів, залишилося лише 230. І якщо втратять ще п’ять, «слугам» доведеться формувати нову коаліцію.
Проблеми посилилися після низки скандалів. Суд визнав депутата Андрія Одарченка винним у корупції, тож він має втратити мандат. Водночас у фракції досі залишається нардеп-втікач Олександр Куницький, який не повертається з-за кордону понад рік. Та головна проблема не лише у людях, а у голосах.
Середньостатистично під час голосувань фракція дає лише 190 голосів «за», тоді як для ухвалення рішення потрібно 226. Тож «слугам» доводиться спиратися на депутатів інших груп, зокрема «Довіри», «За майбутнє», «ПЗЖМ» та «Відновлення України» – тих самих, що складаються з колишніх членів забороненої ОПЗЖ.
Монобільшість, що тане на очах
Після виборів 2019 року «Слуга народу» мала 254 мандати – рекорд для українського парламенту. Однак із часом партія почала втрачати кадри. Лише за останні півтора року фракцію покинули Мар’яна Безугла, Юлія Яцик, Дмитро Микиша та Дмитро Костюк – через скандальні законопроєкти та розбіжності у позиціях. Частина депутатів при цьому приєдналася до міжфракційного об’єднання Дмитра Разумкова «Розумна політика».
Якщо у перші роки «слуги» стабільно забезпечували понад 210–220 голосів за одне рішення, то тепер цей показник упав до 186–195. Востаннє фракція самостійно зібрала 226 голосів у лютому 2023 року – коли голосували за призначення Василя Малюка головою СБУ. Відтоді більшість рішень ухвалюється завдяки зовнішній підтримці.
За шість років роботи парламенту «Слуга народу» змогла самостійно зібрати необхідні 226 голосів лише у 12% голосувань – під час 1100 із майже 9 тисяч. Решту разів фракцію рятували ситуативні союзники – депутати олігархічних груп і залишки проросійських фракцій.
Хто підставляє плече «слугам»
Нині партії влади доводиться постійно шукати союзників. Найчастіше допомагають:
- депутатська група «Довіра»;
- група «За майбутнє»;
- колишні представники ОПЗЖ, які тепер входять до груп «ПЗЖМ» та «Відновлення України».
Саме «Довіра» стала головним рятувальним колом для монобільшості. Її депутати голосують синхронно зі «Слугою народу» у 84% випадків – це найвищий показник у Раді. До того ж вони є лідерами за кількістю натискань зеленої кнопки – 51% від усіх голосувань. Для порівняння, у «слуг» цей показник становить 47%.
Група «За майбутнє», яку пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським, підтримує монобільшість не так стабільно. Її депутати часто пропускають засідання або утримуються від голосування. Водночас колишні представники ОПЗЖ після заборони партії стали ще активніше допомагати «слугам». Групи «ПЗЖМ» та «Відновлення України» у низці випадків давали до 38 додаткових голосів.
Аналітики зазначають, що така підтримка може пояснюватися прагненням уникнути конфлікту з владою або збереженням власних бізнесових інтересів. До того ж частина депутатів цих груп має відкриті кримінальні провадження за корупцію.
Чому голоси союзників вирішальні
Без допомоги від «Довіри» «слуги» не змогли б ухвалити близько 9,5% усіх рішень парламенту IX скликання. А без підтримки «За майбутнє» та проросійських груп – ще 5%. Усі ці голосування мали б провалитися без зовнішньої підтримки.
Показовим стало голосування за призначення нового уряду влітку 2025 року. Тоді кандидатуру прем’єрки Юлії Свириденко підтримали лише 201 депутат від «Слуги народу». Решту голосів забезпечили саме «Довіра», «За майбутнє» і групи з колишніх представників ОПЗЖ. Завдяки цьому коаліція змогла сформувати новий Кабмін, хоча опозиція – «Голос», «Євросолідарність» і «Батьківщина» – утрималася або виступила проти.
Також ці ж групи допомагали ухвалювати найрезонансніші рішення парламенту. Зокрема, вони підтримали скандальний закон про обмеження незалежності НАБУ та САП, голосували за закупівлю російських ядерних реакторів у Болгарії, а також за законопроєкт про журналістські джерела, який журналістські організації називають загрозливим для свободи медіа.
Особливо відчутною є підтримка «Довіри» та «За майбутнє» під час ухвалення державного бюджету – традиційно непопулярного серед опозиційних партій. Водночас у критичних голосуваннях вони іноді утримуються, допомагаючи монобільшості не допустити рішень, які могли б завдати шкоди її іміджу. Так було, наприклад, коли депутати не дали достатньо голосів, щоб виключити проросійського Юрія Бойка з парламентського комітету.
Чи на межі розпаду монобільшість
Формально у «Слуги народу» ще є 230 мандатів, тому створювати нову коаліцію немає сенсу – інакше доведеться ділитися міністерськими портфелями. Але ситуація залишається хиткою: якщо фракція втратить ще кількох депутатів, їй доведеться офіційно домовлятися з союзниками. І тоді постане питання – з ким саме: із ситуативними партнерами, які допомагають зараз, чи з опозицією, яка давно закликає створити коаліцію національної єдності.
Поки що «Слуга народу» тримається на «милицях» – підтримці груп, які рятують її голосування. Проте щоразу ця опора стає дедалі менш надійною, а сама монобільшість дедалі більше нагадує формальність на папері, а не політичну силу, здатну самостійно ухвалювати рішення.
Залишити коментар