4 грудня Київрада ухвалила пакет рішень, який фактично завершує спеціальну процедуру дерусифікації столиці. Повернення історичних назв, нові імена загиблих захисників і показова поведінка частини депутатів стали головними маркерами цього голосування.
До фінального пакета увійшло 18 перейменувань. Частина з них чекала свого розгляду ще з весни, а окремі ініціативи – з минулого року. Попередні спроби затвердити ці рішення зривалися через брак кворуму або голосів. Цього разу Київрада дійшла до кінця.
І не без політичних жестів.
Історична справедливість
Пленарне засідання принесло місту одразу кілька символічних змін. Серед них – нові назви для скверу та бібліотеки, які раніше не змогли перейменувати через нестачу голосів.
Сквер «Слава танкістам» відтепер носить ім’я полеглого військовослужбовця Артема Соханя. Бібліотека імені Олександра Герцена отримала ім’я київського краєзнавця Сергія Вакулишина.
Але центральним стало голосування за вулицю Лаврську.
Цю назву запровадили у 2010 році – на прохання Московського духовенства та напередодні візиту патріарха Кирила. У пояснювальних матеріалах зазначалося, що тоді рішення викликало суспільний спротив і сприймалося як політична поступка проросійським колам.
Проєкт передбачав повернення історичних назв – Івана Мазепи та Новонаводницької. Його ініціаторами стали не депутати, а самі кияни.
Петицію підтримали:
- 6038 мешканців столиці;
- 15 952 учасники рейтингового голосування на порталі «Київ Цифровий».
Перед винесенням на сесію проєкт пройшов громадське обговорення навесні 2025 року. Доповідач Ярослав Шибанов окремо наголосив – ініціатива йде від громади.
У підсумку рішення підтримали 72 депутати. Дев’ятеро не натиснули жодної кнопки.
Серед них – представники ПЗЖМ, позафракційні обранці, депутати з «Єдності», «Удару» та «Європейської солідарності». Частина депутатів у момент голосування взагалі витягнула картки зі слотів.
Фактично, цей пакет поставив риску під процедурою дерусифікації, яку Київрада запустила ще у квітні 2022 року.
Член комісії з питань найменувань Тиміш Мартиненко-Кушлянський пояснює:
«Процес дерусифікації в Києві розпочався тоді, коли законодавства з цього приводу не було. Тому це відбувалося в рамках спеціальної процедури, яку Київрада ухвалила в квітні 2022 року».
Щоб уникнути хаотичних рішень, у місті створили експертну топонімічну групу за участі науковців НАН України, яку очолив Олександр Алфьоров.
«Експертна топонімічна група три роки опрацьовувала пропозиції громадськості. Масив об’єктів, верифікованих для перейменування в рамках дерусифікації, ми фактично пройшли. Залишилося чотири об’єкти, які з різних причин досі не перейменовані», – зазначив Мартиненко-Кушлянський.
Як голосують депутатські фракції
Цього разу лідером за підтримкою перейменувань став міський голова Віталій Кличко. Він проголосував «за» всі 18 проєктів.
Для порівняння – торік мер пропустив 97% голосувань щодо деімперіалізації, залишаючи залу на етапі формування порядку денного.
Цьогоріч блок перейменувань навіть винесли на позачерговий розгляд. За це проголосували 77 депутатів.
Зміна поведінки пов’язана і з кадровими перестановками. Після скандалу з «плівками Комарницького» колишній секретар Київради Володимир Бондаренко залишив посаду. З квітня 2025 року пленарні засідання веде сам Кличко.
Результати фракцій виглядають так:
- «Удар» – 85,9% підтримки;
- «Слуга народу» – 74,7%;
- «Європейська солідарність» – 69,6%;
- «Голос» – стабільні голосування «за» без пропусків.
Найгірші показники – у групи ПЗЖМ, сформованої з колишніх депутатів ОПЗЖ. Лише 24,4% голосувань «за» і 38,9% випадків «не голосував».
Рух «Чесно» нагадує – регламент не передбачає такої опції, як «не голосував». Депутат зобов’язаний визначитися.
«Випарувалися»: як депутати уникають відповідальності
Окрема проблема – тактика імітації відсутності.
Депутат може активно брати участь у засіданні, а під час «незручного» питання раптово зникнути з переліку присутніх. За кілька хвилин – повернутися.
Інші просто витягають картку зі слоту, залишаючись на місці.
Рух «Чесно» зафіксував: під час розгляду пакета дерусифікації 4 грудня 28 депутатів різних фракцій «випарувалися» з голосувань.
Серед них – Ігор Кириленко, який виступав проти назви Івана Мазепи і не проголосував ні за неї, ні за перейменування проспекту Рокоссовського на честь Дмитра Павличка.
Найбільше пропусків у голосуваннях мали:
- Рустем Ахметов (ПЗЖМ);
- Олена Марченко («Батьківщина»);
- Владислав Андронов («Удар»).
Усі троє підтримали лише перший проєкт із пакета, а далі були відсутні.
Є й зворотні приклади – позафракційний Володимир Яловий з’явився лише на останньому голосуванні блоку.
Ці маневри особливо ризиковані з огляду на те, що раніше Київрада вже провалювала подібні рішення через нестачу голосів.
Яка подальша доля перейменувань?
Завершення спеціальної процедури не означає кінець змін.
З 2023 року діє закон про заборону пропаганди російської імперської політики, а з літа 2025-го – закон про засади державної політики національної пам’яті.
Відтепер рішення місцевої влади мають ґрунтуватися на висновках Інституту національної пам’яті.
«Це буде додатковий масив об’єктів для дерусифікації. За моїми підрахунками, їх може бути близько десяти. Очікуємо їх уже наступного року», – каже Мартиненко-Кушлянський.
Ще складніше питання – вшанування загиблих військових у топоніміці.
Кількість ініціатив стрімко зросла після початку повномасштабної війни. Але кількість вулиць обмежена. Бувають ситуації, коли на одній вулиці мешкало кілька полеглих захисників.
У листопаді 2024 року Київ навіть призупинив прийом заяв на перейменування, щоб уникнути конфліктів.
«І міська рада, і Інститут національної пам’яті рекомендують шукати альтернативні варіанти меморіалізації, окрім перейменування вулиць, бо їх на всіх не вистачить», – підсумовує Мартиненко-Кушлянський.
Київ завершив один етап. Але дискусії про пам’ять, назви і відповідальність депутатів – лише набирають обертів.
Залишити коментар