8 травня Верховна Рада проголосувала за ратифікацію рамкової угоди між Україною та США про створення інвестиційного фонду для відбудови, що передбачає спільний доступ до українських надр. За документ віддали голоси 338 депутатів. Але попри формальну перемогу на дипломатичному фронті, в самій Раді не вщухають суперечки: ключові деталі угоди парламентарі не побачили до моменту голосування.
Майже одноголосно, але з купою питань
Підписаний у Вашингтоні документ передбачає створення двостороннього Фонду, що керуватиметься США та Україною на паритетних умовах. Він охоплює 57 видів мінералів, термін дії – безстроковий. Фонд формуватиметься з доходів від нових ліцензій на видобуток корисних копалин, а отримані кошти протягом перших 10 років мають бути інвестовані у нові проєкти на території України.
Позиція уряду була максимально оптимістичною: ресурси залишаються у власності держави, управління здійснюється спільно, а фонд не зачіпає питань приватизації чи управління держпідприємствами. Крім того, в угоді немає вимог щодо компенсацій США за надану допомогу з 2022 року, на чому спочатку наполягала команда Дональда Трампа.
Однак опозиція заявляє: у документі понад 20 разів згадується інша угода – про обмежене партнерство, яку ніхто з депутатів не бачив. Також невідомий зміст статуту Фонду. Ці документи, за словами урядовців, не потребують ратифікації, але саме в них можуть міститися реальні механізми контролю та розподілу прибутків.
Турборежим і кулуарна дипломатія
Проєкт угоди надійшов до парламенту 2 травня, а вже 8 травня був винесений на голосування. Швидкість розгляду викликала підозри навіть серед депутатів, які традиційно підтримують ініціативи уряду. Представники «Європейської солідарності» вимагали відкритого доступу до додатків та обґрунтувань.
Особливе занепокоєння викликали деталі, що просочилися у публічний простір: наприклад, реальний вплив США на діяльність Фонду та можливість погодження ними ключових рішень, зокрема розподілу прибутку. Також обговорювалася оцінка американської військової техніки, яку можуть внести як частку у Фонд, і ризики завищення вартості такої допомоги.
Умовна підтримка під тиском обставин
Щоб пом’якшити критику, до преамбули угоди внесли косметичну правку – парламент зазначає, що не розглядає інші угоди, які згадуються в тексті. Ще одна правка – наголошення, що дія угоди поширюється на всю територію України в її міжнародно визнаних кордонах, включно з окупованими регіонами.
Попри це, критики документу голосували «за». У «ЄС» пояснили своє рішення тим, що «Україна не має вибору», а відмова від ратифікації могла зіпсувати відносини зі США. Аналогічну позицію озвучили і в «Голосі».
«Світ прагматичний і цинічний, і нам треба в ньому виживати. Ми обрали співпрацю, попри недосконалість механізмів», – заявив депутат Роман Лозинський.
Голова парламенту Руслан Стефанчук оголосив угоду «історичним кроком» на шляху до стратегічного партнерства з США. Але поза пафосом залишається питання: чи був парламент інформованим учасником цього кроку, чи лише формальним ратифікатором того, що вже давно погоджено за лаштунками?
І хоча юридичну силу угода набуде лише після прийняття імплементаційного законодавства, політичні наслідки її ухвалення можуть настати набагато раніше. Усі погляди тепер прикуто до Юлії Свириденко – головної перемовниці з українського боку, чия поява в шорт-листі на посаду прем’єрки вже не здається випадковою.
Залишити коментар