Український промисловий сектор опинився перед новою загрозою, яка за своєю руйнівною силою може зрівнятися з наслідками воєнних дій. Запровадження європейського механізму прикордонного вуглецевого регулювання (CBAM) стає справжньою “міною уповільненої дії” для вітчизняної економіки. Повноцінний запуск цього екологічного податку з 1 січня 2026 року загрожує витісненням української продукції з ринку ЄС, оскільки застарілі технології виробництва роблять її неконкурентоспроможною в нових реаліях.
Навіть модернізовані підприємства не застраховані від збитків через бюрократичні перепони. Євросоюз наразі відмовляється визнавати українську екологічну звітність, сформовану під час війни, і нараховує платежі за максимально можливими показниками викидів. Провести незалежну перевірку фактично неможливо – міжнародні інспектори побоюються відвідувати країну через безпекові ризики.
У відповідь на ці виклики промисловці закликають Брюссель надати Україні перехідний період, що триватиме упродовж воєнного стану та ще кілька років після його завершення. Цей час необхідний для масштабної екологічної перебудови заводів.
Криза в металургії, яка є одним з головних джерел валютних надходжень, неминуче спровокує дестабілізацію всієї фінансової системи. Йдеться про різке скорочення податкових виплат, падіння ВВП, девальваційний тиск на гривню та суттєве зниження завантаженості державних монополій – “Укрзалізниці” та “Укренерго”.
«У першому кварталі цього року ми вже гарантовано втратили експорт 300 тис. тонн, – констатує Мауро Лонгобардо, генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Це недобір дефіцитної валюти, несплачені податки та збори, скорочені робочі місця. Для нас закрився ринок, який ми вибудовували «з нуля» протягом трьох років».
За словами керівника підприємства, через негативний вплив CBAM завод уже був змушений звільнити щонайменше 3400 працівників. Така ситуація ставить під загрозу не лише економічну стабільність, а й загальну здатність країни підтримувати оборону в умовах тривалої агресії.
Суть та механізми вуглецевого регулювання
Головною ідеєю CBAM є стимулювання світових виробників до зменшення шкідливих викидів. Формально збір сплачує не експортер, а європейський імпортер, який купує спеціальні сертифікати. Ціна такого документа прямо залежить від обсягу CO₂, виділеного при виготовленні сталі, алюмінію, цементу, добрив чи електроенергії. За кожну тонну викидів зараз доводиться віддавати від 60 до 90 євро.
Раніше європейські заводи мали певні преференції у вигляді безкоштовних дозволів на викиди, що утримувало їх від перенесення потужностей у країни з м’якшим законодавством. Проте тепер ці пільги поступово ліквідують до 2034 року.
Для українських компаній ситуація значно гірша: вони мають платити повну вартість уже зараз. Хоча нові правила замислювалися як стимул для екологічного переозброєння, для вітчизняної індустрії вони стали бар’єром, подолати який без зовнішньої допомоги майже неможливо.
Вплив бойових дій
Війна знищила інвестиційні плани більшості комбінатів, розташованих переважно на прифронтовому сході. Компанії змушені спрямовувати кошти на відновлення після обстрілів, а не на закупівлю фільтрів чи перехід на водневі технології. На повну декарбонізацію українського гірничо-металургійного комплексу потрібно близько 12 млрд євро, але доступу до дешевого капіталу в країни наразі немає.
Станіслав Зінченко, очільник GMK Center, наголошує на несправедливості умов: Польща та інші сусіди отримували величезні субсидії на шляху до ЄС, тоді як від України вимагають дотримання суворих норм без фінансової підтримки. Віцепрем’єр Тарас Качка підтверджує, що рівень допомоги на декарбонізацію в Україні залишається нульовим, на відміну від багаторічних програм підтримки в Європі.
Енергетична пастка та дефіцит сировини
Перехід на сучасні електросталеплавильні печі вимагає доступної електроенергії, проте її вартість для української промисловості подекуди в рази перевищує європейські ціни. Якщо французькі заводи платять близько 50 євро за МВт/год, то українські підприємства працюють в умовах енергетичного шоку.
Альтернативний шлях – переплавка металобрухту замість використання залізної руди – також заблокований. Брухт став дефіцитним товаром через розрив логістичних ланцюгів та активний експорт сировини за кордон. Хоча уряд обмежив вивезення брухту на 2026 рік, металурги наполягають на повному мораторії, аби зберегти ресурс для власного виробництва “зеленої” сталі.
Криза процедури верифікації
Для зменшення податкового тиску заводи мають підтвердити обсяги викидів, але в умовах війни ця процедура перетворилася на формальну пастку. Західні фахівці не їдуть на об’єкти через небезпеку, а внутрішні українські звіти не мають юридичної сили в ЄС. Як наслідок, українські товари автоматично оподатковуються за найвищою ставкою.
Постраждали навіть флагмани екологічності. Компанія «Інтерпайп», яка ще десятиліття тому відмовилася від застарілих мартенівських печей на користь електросталі, стикається з проблемами через методику CBAM. Система враховує викиди не лише самого заводу, а й усієї сировини, що використовується у виробництві.
Крім того, європейські партнери вимагають від українських постачальників блокувати значні оборотні кошти як заставу під майбутні екологічні виплати. Це вимиває фінанси, необхідні для операційної діяльності підприємств прямо зараз.
Існує суттєва розбіжність у розрахунках наслідків. Єврокомісія стверджує, що Україна втратить лише 0,01% ВВП, тоді як вітчизняні аналітики з GMK Center прогнозують падіння від 2,1% до 4% ВВП. Європейські розрахунки не враховують соціальних наслідків та мультиплікативного ефекту, який відчують суміжні галузі.
Безальтернативність європейського напрямку
Через блокування та руйнування глибоководних портів Одещини українські металурги втратили доступ до традиційних ринків Азії та Африки. Везти метал суходолом занадто дорого, тому європейський ринок став фактично єдиним каналом збуту, куди у 2025 році йшло до 80% всієї продукції.
Внутрішній попит не може поглинути такий обсяг через спад у будівництві. Водночас на український ринок агресивно тисне Туреччина, яка має доступ до дешевших ресурсів та енергії. Турки можуть використати екологічні обмеження ЄС, щоб остаточно замістити українську сталь у Європі.
Ситуація для окремих гігантів галузі виглядає критичною. Мауро Лонгобардо зазначає, що “АрселорМіттал Кривий Ріг” вже втрачає замовлення, оскільки клієнти не готові переплачувати десятки доларів за тонну. Без спеціальних винятків експортні можливості України можуть бути остаточно заблоковані протягом найближчих п’яти років.
Шляхи порятунку галузі
Попри складність діалогу, промисловці бачать кілька варіантів виходу з глухого кута, які вимагають політичної волі керівництва ЄС.
- Запровадження офіційної відстрочки CBAM для України на період війни та адаптаційний термін після її закінчення.
- Спрямування коштів, отриманих від продажу сертифікатів, на цільову модернізацію саме українських виробничих потужностей.
- Розробка спеціального механізму дистанційної верифікації викидів або визнання внутрішніх українських звітів на час бойових дій.
Якщо ці кроки не будуть зроблені, вже до 2029 року Україна може повністю припинити постачання довгомірного прокату до Європи, що стане катастрофічним ударом для всього індустріального сектору країни.
Залишити коментар