Тимчасові слідчі комісії за задумом мають бути ключем до парламентського контролю, але упродовж останніх років вони дедалі частіше стають частиною політичної гри. Аналіз їх роботи у Верховній Раді IX скликання показує амбівалентність цього інструменту – від реального впливу до повного знецінення.
За час роботи нинішнього парламенту депутати створили 50 тимчасових комісій. Серед них 38 – слідчі, 22 – спеціальні. Нині продовжують діяльність лише 17. Найспекотнішим став 2023 рік: тоді з’явилися 11 нових ТСК і водночас припинили роботу 20.
Нові ТСК та фокус на безпеці
У 2025 році в центрі уваги ТСК опинилися питання оборони, національної безпеки й корупції. Народні депутати різних політичних сил очолили новостворені комісії – серед них Ярослав Железняк, Богдан Заблоцький, Максим Ткаченко, Сергій Власенко та Павло Сушко.
Одна з найгучніших нині – ТСК щодо корупції у правоохоронних органах та судах. Засідання комісії публічно транслюють, а формат частини обговорень нагадує політичні токшоу. До роботи залучають представників державних інституцій, голову НАЗК, членів ВККС та ГРД. Однак саме ця активність уже викликала гучні скарги на перевищення повноважень і спроби тиску.
«Поліція намагалася примусово доправити мене на засідання ТСК», – заявив голова правління Фундації Dejure Михайло Жернаков.
Скандали довкола роботи комісії не залишилися непоміченими у ЄС. У звіті Єврокомісії за 2025 рік прямо зазначено, що ТСК не повинні виходити за межі своїх повноважень і підривати довіру до антикорупційних структур.
Коли комісія існує лише на папері
Окремі нардепи використовують ТСК як ширму для власної діяльності. Микола Тищенко – яскравий приклад. Після припинення роботи комісії «Нацресурс» він ще рік проводив «перевірки», публічно звітував про «викриття» та навіть носив уніформу, схожу на форму силовиків.
У Дніпрі його супровід затримав чоловіка під час так званих «обшуків ботоферми». Згодом Тищенку повідомили про підозру щодо незаконного позбавлення волі ексвійськового. А тим часом помічниця нардепа створила громадську організацію з тією ж назвою, що й припинена ТСК.
Політична сцена замість роботи
Інколи створення комісій перетворюється на спосіб привернути увагу. У 2024 році Юлія Тимошенко очолила ТСК щодо забезпечення лікування й реабілітації військових. Паралельно вона долучилася до депутатського об’єднання, що займається захистом прав ветеранів, декларуючи готовність розглядати всі проблеми без винятку.
Проблема ж полягає в тому, що ТСК нерідко стають платформою для гучних заяв, а не місцем збору доказів. Коли депутати використовують трибуну для емоційних випадів, це миттєво руйнує саму логіку парламентського нагляду.
Коли ТСК справді працює
Дієві комісії існують. Один із прикладів – ТСК щодо виборів у Кривому Розі у попередньому скликанні парламенту. Комісія, очолювана Єгором Соболєвим, провела виїзні засідання, працювала безпосередньо на місцях і зібрала докази, які стали підставою для скасування результатів виборів.
«Це був приклад того, як депутати різних фракцій можуть ефективно співпрацювати», – згадував колишній секретар ТСК Олександр Черненко.
Такий досвід демонструє: за професійного підходу ТСК здатні впливати на реальні процеси, а не лише на заголовки новин.
Що потрібно змінити
Щоб повернути довіру, комісії мають працювати за чіткими процедурами, містити збалансовані склади, використовувати прозорі методики та формувати висновки виключно на основі фактів. Лише тоді ТСК зможуть виконувати головну функцію – посилювати парламентський контроль і підтримувати демократичні стандарти.
Україна не може дозволити собі втрачати інституційну репутацію через політичні шоу. В умовах війни та руху до ЄС парламентський контроль повинен бути інструментом стабільності, а не майданчиком для конфліктів.
Залишити коментар