Щоранку о 9:00 українці схиляють голови у пам’ять про всіх, хто віддав життя за свободу України. Серед них – Василь Кобрин, який загинув 16 жовтня 2025 року, боронячи Батьківщину на Донеччині.
Василь Кобрин народився 20 лютого 1998 року у Львові. Навчався у середній школі №90, де його пам’ятають як доброго, щирого і завжди усміхненого хлопця. Після школи здобув фах автомеханіка в Автомобільно-дорожньому фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка», а згодом отримав диплом економіста у Національному лісотехнічному університеті України. Також закінчив музичну школу по класу труби — музика завжди залишалася частиною його життя.
Після навчання Василь працював у різних галузях, зокрема автомеханіком. Разом із другом відкрив власний заклад Paradise food, де зміг поєднати любов до кулінарії з бажанням дарувати людям радість і затишок. Знайомі згадують, що він умів створити навколо себе атмосферу добра і спокою, завжди підтримував і ніколи не залишав друзів у біді.
Рідні кажуть, що Василь був людиною великого серця – справжнім чоловіком, сином, батьком і другом. Він не шукав визнання, але кожен його вчинок промовляв гучніше за будь-які слова. Його відвага, людяність та любов до життя надихали всіх, хто його знав. У вільний час Василь цікавився автомобілями, любив грати у футбол, готувати і проводити час зі своєю маленькою донечкою, для якої був найкращим татом у світі.
У 2024 році Василь без вагань став до лав Збройних Сил України, коли російський окупант знову прийшов на нашу землю. Він боронив територіальну цілісність і незалежність держави на донецькому напрямку у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Сухопутних військ ЗСУ. Побратими згадують його як спокійного, надійного та відважного воїна, який завжди був готовий прикрити товаришів і йти туди, де найважче.
За особисту мужність і стійкість Василь Кобрин був відзначений низкою державних нагород: відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», відзнакою Міністерства оборони «За поранення» та медаллю «Ветеран війни».
Поховали Героя на Личаківському кладовищі у Львові, на полі почесних поховань новітніх захисників України. Провести Василя в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та сотні львів’ян, які схилили голови у шані перед його подвигом.
У Василя Кобрина залишилися дружина, донька, батьки, сестри та вірні друзі. Його життя стало прикладом безмежної любові до рідної землі, а пам’ять про нього житиме в серцях усіх, хто його знав і цінував.
Залишити коментар