Київський метрополітен відзначає 65-ту річницю відкриття першої черги в 1960 році. Історики Кость Козлов та Михайло Кальницький поділилися маловідомими фактами про історію підземки, зокрема про те, як через політичні репресії та консерватизм міської влади проєкт було відкладено на пів століття.
Ідея будівництва метро в Києві з’явилася ще в 1916 році, коли американські інвестори запропонували фінансувати проєкт. Проте міська дума того часу відхилила цю пропозицію через свою консервативність, зазначає Кость Козлов. Вона також відмовилася від пропозиції концесії, що дозволяла інвесторам фінансувати та експлуатувати проект, отримуючи прибуток. «Тож обговорення проекту затягнулося, і після 1917 року питання метро було відкладено», — розповідає Михайло Кальницький.
У 1918 році, коли на чолі української держави став гетьман Павло Скоропадський, ідея побудови метро знову стала актуальною. Гетьман висловлював зацікавленість у розвитку Києва, зокрема на території Звіринця — історичного району міста.
На початку 1930-х років, вже за радянської влади, планувалося прокласти в Києві 50 км метро. Однак через політичні обставини, зокрема репресії 1937 року, коли більшість керівництва було знищено, ці плани не були реалізовані. Михайло Кальницький нагадує, що через ці події було зупинено не лише будівництво метро, але й інші важливі інфраструктурні проєкти.
Історики також спростовують поширену легенду про «сталінське метро»: кесон на Оболоні, побудований до початку Другої світової війни, мав на меті забезпечення захищених колій для військових вантажів, а не для метрополітену.
Лише після завершення Другої світової війни у 1945 році було затверджено проєкт трьох ліній метро з 22 станціями. Однак через обмежене фінансування та необхідність відновлення міста після війни, реалізація проєкту була значно уповільнена.
«Не можна забувати, що після війни Київ був у жахливому стані після німецької окупації», — додає Кальницький. Водночас, період інтенсивної забудови міста в середині 1950-х — 1960-х років також забрав значну частину ресурсів. Перше будівництво метрополітену розпочалося на Святошино-Броварській лінії, що стало великим викликом через складний рельєф та геологічні умови. Перші п’ять станцій відкрили у 1960 році: «Дніпро», «Арсенальна», «Хрещатик», «Університет» і «Вокзальна». «Арсенальна» стала найглибшою станцією у світі, а її вестибюль спочатку будувався на поверхні та був опущений під землю після кількох місяців робіт.
На початку будівництва використовували примітивні методи — землю вручну піднімали за допомогою відер. Лише в 1957 році був запущений механізований щит, що значно прискорило роботи, збільшивши швидкість проходки на десять разів.
Відкриття метрополітену кияни сприймали не лише як важливий транспортний проєкт, але й як своєрідний атракціон. Водночас вони відчували невдоволення, адже міста як Москва та Ленінград вже мали свої метро, а Київ відставав.
«Метро сприймали як можливість покататися під землею, а не як щоденний транспорт», — зазначає Олена Насирова. Відомий поет Павло Тичина, який на той час був головою Верховної Ради УРСР, активно популяризував метрополітен, фотографуючись на будівництві. Інші діячі культури також брали участь у роботах, принаймні фотографуючись на будівельних майданчиках.
Залишити коментар