Ім’я Івана Марчука десятиліттями асоціювалося з виставками, рекордними продажами та мистецьким визнанням. Але наприкінці 2025 року легендарний художник несподівано став героєм судової хроніки. Йдеться про договір, який, за словами митця, перетворився для нього на пастку.
4 листопада на його офіційній сторінці з’явився незвичний допис. Без анонсів виставок і без святкових світлин. Лише гіркі рядки про людей, які, за словами художника, зазіхнули на його право «дарувати радість і насолоду» від власних полотен.
«Підтвердилася біблійна істина, що й серед апостолів існують іуди. Бережіться їх, люди. Подробиці згодом», – написав Марчук.
Ці слова стали публічним відлунням подій, що розгорталися напередодні у Тернопільському суді. Саме там художник давав пояснення у справі про права на власні картини.
Позивач – сам Марчук. Відповідачів – четверо. При цьому ключова постать, без якої вся історія не склалася б, формально опинилася за межами процесу.
Суперзірка живопису Марчук продав авторські права за… 10 тис. грн?
Початок цієї історії датується травнем 2020 року. Іван Марчук саме відзначив 84-річчя. Серед привітань у Facebook були слова від Михайла Апостола – колишнього народного депутата, ексрадника Арсена Авакова та земляка художника.
А за кілька днів після публічного вітання події пішли зовсім іншим маршрутом. Багаторічна помічниця митця Тамара Стрипко згадує: 21 травня Апостол запросив її на зустріч у кав’ярню біля її київської квартири. На місці вже чекали двоє незнайомців – адвокат із Дніпра Сергій Павленко та бізнесмен з Одеси Михайло Синиця.
Розмова була короткою. Їй показали документ і передали слова, що підпис потрібен для формальності, а юридичної сили він набуде лише після нотаріального посвідчення. Згодом усі поїхали до майстерні художника. Апостол там не затримався. А Марчук, не вчитуючись у текст, поставив підпис.
Йшлося про ліцензійний договір, який, як з’ясувалося згодом, передавав чотирьом особам виключні права на всі картини художника терміном на 100 років. Винагорода – 10 тисяч гривень. Роялті – 5 відсотків. Фактично жодних виплат, за твердженням Марчука, він не отримав.
При цьому в документі містився пункт, який перекреслював усні запевнення:
«Сторони дійшли угоди про те, що даний договір не підлягає нотаріальному посвідченню».
Саме ця деталь, за словами помічниці, і стала ключовою пасткою. Підписи з’явилися швидко. Без читання. Без юристів.
Сьогодні у доробку Івана Марчука – понад 5 тисяч полотен. Середня ціна однієї роботи – від 5 до 10 тисяч доларів. У 2024 році картина «Зійшов місяць над Дніпром» була продана на київському аукціоні за рекордні для митця 300 тисяч доларів. У 2022-му «Сад спокуси» пішов з молотка за 120 тисяч.
На цьому тлі історія з «десятьма тисячами гривень» виглядає як абсурд. І як фінансова катастрофа для автора.
«Це афера століття!» – переконана сьогодні Тамара Стрипко.
Сам Марчук підтверджує: після того, як документ опинився у його руках, він одразу зателефонував Апостолу і вимагав не вчиняти жодних дій.
«Він запевнив мене, що можу бути спокійним, що всі домовленості скасовано. А через чотири роки я випадково дізнався, що договір вважають чинним», – розповів художник.
Справа дійшла до суду
Судовий процес триває вже п’ять місяців. Відповідачі намагаються впливати на перебіг справи, подаючи клопотання та заяви про відвід судді. Одна з таких спроб завершилася відмовою – заявник не навів жодних доказів упередженості.
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тарас Якімець під час засідань цікавився, чи можливе примирення сторін. Адвокат Марчука відповіла однозначно – компроміс виключений.
Окремі відповідачі стверджували, що помічниця художника нібито обмежує їхній доступ до Марчука. Але ці заяви also не були підтверджені доказами.
Запити журналістів до Михайла Апостола, Сергія Павленка та Михайла Синиці залишилися без відповіді. Водночас у соцмережах Апостол публічно називає Синицю своїм товаришем і навіть натякає на «невипадкову зустріч» одразу після одного з судових засідань.
«Вино Марчука»: виробник ледь не втрапив у пастку
Про існування цього договору світ дізнався випадково. Влітку 2024 року у київському кафе перетнулися люди, які раніше не були знайомі. Серед них – власниця компанії Big Wines Наталія Бурлаченко та Михайло Апостол.
Її бренд виробляє вино з етикетками, на яких розміщені репродукції картин Івана Марчука. Співпраця з художником, за словами Наталії, ведеться з 2022 року на підставі прямого договору.
Саме тоді Апостол заявив, що всі авторські права на картини належать йому. Ці слова насторожили виробника. Наступного дня Бурлаченко зв’язалася з помічницею художника – і для обох сторін почута інформація стала повною несподіванкою.
За час співпраці Big Wines використала п’ять зображень полотен Марчука. На майбутні роки митець уже дав дозвіл ще на десять принтів.
«Ми поєднали два види мистецтва – образотворче і виноробне. І ця колаборація стала легендою», – каже Наталія Бурлаченко.
Махінації з картинами: «Це ж було вже»
Для Марчука ця історія має болісне дежавю. У 2017 році 101 його картина орієнтовною вартістю 10 мільйонів доларів опинилася у руках шахрая. Полотна нібито мали поїхати на виставку до мадридського «Прадо». Але жодного заходу так і не відбулося.
Тоді художник звернувся до поліції. А публічно історію коментував той самий Михайло Апостол – уже як радник міністра внутрішніх справ.
«Він переконував, що все організував сам, і садив художника у машину для урочистих поїздок. Паралельно працював із заможними людьми, переконуючи, що близький друг митця», – описував схему Апостол у 2017 році.
Сьогодні ці слова сприймаються інакше. Тепер сам художник змушений у суді доводити, що його підпис чотири роки тому не означав згоди віддати свою творчу спадщину на століття.
Фіналу цієї справи ще немає. Але вже зараз зрозуміло: мова йде не лише про договір і не лише про гроші. Йдеться про право автора розпоряджатися власним життям у мистецтві. Навіть у 90 років.
Залишити коментар